Ой, подамся до Карпат!

Славське, Львівська область. Гори Тростян, Політехнік, Погар, Захар Беркут... Всі гори на долоні... у водіїв супермашин уазиків. Інші авто просто не пройдуть тими пагорбами у будь-яку пору року, здається.

Славське. Привітні аборигени, гостинні хазяї садиб, що ніби поставили перед собою мету – нагодувати вас «від пуза» раз і назавжди (серйозно: вони там, що – думають, нам всім дома їсти нічого? Хм....) – так ще й несказанно смачно. Усміхнені прокатники еквіпу... Мовляв, ти котися, синку, котися з гірки.... Зламаєш мені лижку – неси сюди, посидимо, поговоримо.... Коротше кажучи, пальця в рота місцевим не клади (навіть, якщо дуже хочеться покласти-таки).

Бабці, що торгують на горі шашликами-картопелькою-кавою і т.д. – дуже сміливі люди! Карпатські бабці forever! Кріселкою зранку на роботу зі здоровенними сумками в клітинку (всі знають, всі бачили – на базарах у таких продавці товар возять). Так от, бабці з сумками туди, а звідти відправляють порожні пляшки від води та газові балони – «на дозаправку». Ввечері тим же шляхом назад. А шо робити? – Копійчину ж треба заробляти.

Славське. Трасами (особливо дитячо-чайниківською) курсують кінні санчата. В просторіччі – «гівнофабрики», пардон. Мало того, що візниці покрикують на гірськолижників, мовляв, розкаталися тут, де ми їздимо!.. До того всього «благолєпія» коники розтрушують повсюди свої «яблука». Все це рівним шаром розкатується схилом, і у початківців з´являється зайвий стимул не падати. Теж корисно, погодьтеся.

Довелося мені бути свідком стовпотворіння, створеного дефіцитом снігу. Тростян мав хоч якийсь старий сніг (місцями весняний мокрий, місцями розкатаний до болота, місцями заїжджений до криги...). А ще й коли пішов свіжий сніг, то народу побільшало втричі. Отже, побути наодинці з казковою природою чи власною дошкою шансів не було зовсім. В черзі на витяг можна було провести пару годин, мирно бесідуючи з сусідами. І це не тільки на підйом, а й на спуск. Кріселка, що мала закінчувати роботу о п´ятій вечора, не зупинялася й о восьмій, щоб не залишати людей на горі.

Люди частенько, понабиравши в прокатах лиж, а потім припечатавши власну дупу пару разів до смерічки чи до кінських гостинців, вже не бажали більше екстриму. Повсідавшись з лижками до санчат з тими ж самими кониками, майже комфортно відправлялися на вершину – пити глінтвейн, їсти чебуреки-шашлики та переварювати все з´їдене навпіл з пережитим.

І це ще не найгірший варіант! Часто-густо на схилах можна було зустріти білявочок, що, повтикавши посеред траси лижні палиці, зупинялися погомоніти по мобілочці, а чи просто щось там до ладу привести у ретельно підібраному туалеті. Я, власне, декілька разів теж стала жертвою таких от «перекурів»: Коли вирулюєш з повороту і бачиш таке, то маєш терміново зривати «стоп-кран», бо ж не хочеться бути катом «невинно убієнних»... Думаю, картина зрозуміла? Стережися автомобіля (а чи білявки з лижами).

Але ніщо, повторюю НІЩО не може перебити той весь позитив, який створюють Карпати, сніг та гори, катання та просто чудовий відпочинок у незабутньому місці. І неможливо передати всі враження, треба просто їхати самому. Достатньо з´їздити лише 1 раз.... Він не стане останнім!